Нічний бомбардувальник
Нічний бомбардува́льник — за класифікацією часів Першої та Другої світових воєн, різновид бомбардувальника, призначеного для ураження наземних (підземних) або надводних (підводних) об'єктів переважно у нічний час. Сучасна авіація не застосовує таку класифікацію стосовно літаків бомбардувальної авіації, тому що усі серійні бомбардувальники є всепогодними, багатофункціональними (спроможними діяти як у денний так і у нічний час).
Стратегічні та нічні бомбардування були новим явищем у Першій світовій війні. У нічний час проводилося чимало експериментів із використанням таких літаків, як Gotha G.IV, Gotha G.V, Handley Page Type O, а також різноманітних «гігантських літаків» (нім. Riesenflugzeuge) — зокрема, «Іллі Муромця» конструкції Сікорського. Навігація була складною, а про точність ударів майже не йшлося, проте психологічний ефект був значним. Нічні бомбардування поступово перетворилися на засіб залякування.
До появи радарів виявити літаки, що летіли вночі, з точністю, достатньою для атаки, було майже неможливо. Для отримання приблизних координат використовували акустичні засоби виявлення. Прожектори, що обстежували небо, могли випадково освітити літак і втримати його в промені достатньо довго, аби зенітна артилерія встигла зробити кілька пострілів. Також для перехоплення застосовували нічні винищувачі: вони діяли або у взаємодії з прожекторами, або намагалися помітити бомбардувальники в місячному світлі. Ефективність такої оборони була настільки низькою, що набуло поширення переконання: «Бомбардувальник завжди прорветься» — як висловився британський прем'єр-міністр Стенлі Болдвін. Ще з часів Першої світової війни бомбардувальник розглядали як зброю терору, а згодом — як основний стратегічний засіб ведення «тотальної війни». Як пізніше зазначив Болдвін, головна мета таких літаків — «убивати жінок і дітей ворога швидше, ніж вони вбиватимуть ваших»[1].
Зі зростанням можливостей літаків посилювалася й їхня оборонна вогнева міць. До середини 1930-х років погляди змінилися: на перший план вийшла ідея денних нальотів, під час яких літаки мали захищатися самотужки. На практиці ж виявилося, що такі літаки абсолютно вразливі для сучасних винищувачів, тому їх швидко перевели назад до категорії нічних бомбардувальників. Однак ці машини не були розраховані на нічну навігацію, через що їхня ефективність у таких завданнях була вкрай низькою:
«Гадаю, тоді ми й самі не усвідомлювали, що наше обладнання зовсім не придатне для таких завдань. Розробники просто забули передбачити навігаційні засоби, тож бомбардувальникам „Веллінгтон“ — які, до речі, створювалися як денні — довелося літати вночі, оскільки вдень вони були надто вразливими. За оснащенням вони майже не відрізнялися від навчальних біпланів „Тайгер Мот“ — хіба що на „Веллінгтонах“ була рамкова антена. Уявіть: ми летимо за 500—600 миль над ворожою територією, намагаючись знайти ціль у повній темряві, часто — над хмарами й густим промисловим смогом. Тож не дивно, що наші бомбардувальники відхилялися від цілі на 5–10 миль. Жодного „потоку бомбардувальників“ не існувало — ми діяли переважно поодинці, хіба що групами по 10–14 літаків із певними інтервалами.»
Джон Гі, пілот Бомбардувального командування[2].Оригінальний текст (англ.)I don't think we realized at the time that our equipment wasn't really up to it. They'd forgotten to design or produce any navigation equipment, so the Wellington bomber, which was intended to be a day bomber, had to operate at night because it was so vulnerable during the day. It had virtually the same equipment that the Tiger Moth had, with one exception—the Wellington had a loop aerial. Here we were flying 500 or 600 miles over enemy territory, trying to locate a target in total blackout, often with cloud below us and a lot of industrial haze. It's not surprising that our bombers were 5, 10 miles away. There was no bomber stream. We were largely on our own, perhaps 10 or 14 aircraft at intervals.
John Gee, Bomber Command pilot
Повітряні сили Армії США (USAAF) були єдиною силою, яка продовжувала здійснювати денні стратегічні бомбардування під час Другої світової війни. Це призвело до таких самих катастрофічних наслідків, як і попередні спроби Королівських ПС Великої Британії та Люфтваффе, через що наприкінці 1943 року такі операції довелося припинити. Поява винищувачів P-51 «Мустанг», які почали виконувати завдання із супроводу бомбардувальників, дозволила відновити ці місії у 1944 році. Ці винищувачі виявилися настільки ефективними, що до кінця весни винищувальна авіація Люфтваффе була майже повністю знищена. Згодом до денних бомбардувань долучилися й Королівські ПС, остаточно закріпивши цей розгром.
Повітряні сили Армії США застосовували аналогічну концепцію під час бомбардувань Японії в період із червня 1944 року до початку 1945 року, здійснюючи денні високоточні удари по японських промислових об'єктах за допомогою важких бомбардувальників Boeing B-29 Superfortress. Однак ці операції не мали успіху через низку чинників: сильні висотні вітри (струминні течії), що зносили фугасні бомби з цілі, навігаційні труднощі, а також протидію з боку зенітної артилерії та прожекторів. Усе це призвело до значних втрат серед екіпажів літаків B-29. Як наслідок, у лютому 1945 року USAAF змінили тактику, перейшовши до нічних нальотів із застосуванням запалювальних бомб, що здійснювалися з малих висот і були спрямовані проти японських міст. Найруйнівнішим авіаударом за всю війну стало бомбардування Токіо в ніч із 9 на 10 березня 1945 року: вогонь знищив територію площею 16 квадратних миль, забрав життя 100 000 японців і залишив мільйон людей без даху над головою[3][4].
- Виноски
- Джерела
- ↑ Keith Middlemas and Anthony John Lane Barnes, Baldwin: A Biography, Weidenfeld and Nicolson, 1969, p. 722.
- ↑ "Reforming the Command", Operations, Personal Stories, The Bomber Command Association
- ↑ B-29s Victory in the Pacific
- ↑ SUICIDE ATTACKS ON B-29s
- Боевая техника и оружие. 1939—1945. Коллектив авторов. — М.:Воениздат,2001.
- М. В. Зефиров Асы второй мировой войны. Британская империя. — М.:Изд. «Аст»,2004.
- Ильин В. Е.,Левин М. А. Бомбардировщики.-М.:Виктория, АСТ,1996.
