Стотинг
Стотинг (англ. stotting; також пронкінг або пронгінг) — поведінка чотириногих, особливо газелей, за якої вони підстрибують у повітря, одночасно відриваючи від землі всі чотири ноги. Зазвичай ноги при цьому утримуються у відносно жорсткому положенні. Було запропоновано багато пояснень стотингу, хоча для кількох із них існує мало доказів як на користь, так і проти.
Питання, чому тварини-жертви стотять, досліджували еволюційні біологи, зокрема Джон Мейнард Сміт, К. Д. Фіцгіббон і Тім Каро. Усі вони дійшли висновку, що найімовірнішим поясненням з огляду на наявні докази є те, що це чесний сигнал хижакам про те, що тварину, яка стотить, буде важко спіймати. Такий сигнал називається «чесним», оскільки він не є оманливим і приносить користь як хижакові, так і жертві: хижакові — оскільки він уникає витратної та безрезультатної погоні, а жертві — оскільки за нею не женуться.[1][2][3]
Stot — поширене шотландське та північноанглійське дієслово, що означає «відскакувати» або «йти, підстрибуючи».[4] Прикладами такого вживання є відскакування м'яча від стіни та відскакування дощу від тротуару. Слово pronking походить від дієслова африкаанс pronk-, що означає «вихвалятися» або «чванливо ходити», і є спорідненим з англійським дієсловом prance.[5]
Стотинг трапляється у кількох видів оленевих Північної Америки, зокрема у оленя-мула та колумбійського чорнохвостого оленя, а також у вилорога,[6] коли хижак становить особливо серйозну загрозу,[7] а також у різних видів копитних Африки, зокрема у газелі Томсона та спрингбока.[1] Повідомляється також, що стотинг трапляється у гарни, виду, поширеного в Індії.[8]
Стотинг трапляється у свійських сільськогосподарських тварин, таких як вівці та кози, зазвичай лише у молодих тварин.[9]
Стотинг робить тварину-жертву помітнішою[10] і витрачає час та енергію, які можна було б використати для втечі від хижака. Оскільки це небезпечно, постійне виконання стотингу тваринами-жертвами повинно приносити певну користь тварині або її сімейній групі. Було запропоновано кілька можливих пояснень.[7][3] Стотинг може бути:
- Добрим способом швидкої втечі або перестрибування через перешкоди.[7] Однак це не стосується газелей Томсона, оскільки ці тварини не стотять, коли хижак перебуває ближче ніж приблизно за 40 м.[1][2]
- Поведінкою проти засідки: тварини, що живуть у високій траві, можуть підстрибувати в повітря, щоб виявляти потенційних хижаків. На користь цього існують певні докази.[7]
- Сигналом тривоги для інших членів стада про те, що хижак перебуває небезпечно близько, завдяки чому підвищується виживаність стада. Це було б прикладом групового добору, теорії, яку еволюційні біологи сильно критикують.[11]
- Соціально згуртовувальною поведінкою для втечі від хижаків шляхом узгодженого стотингу, що ускладнює хижакові вибір окремої особини як цілі під час нападу. Це також було б груповим добором і підлягало б тим самим запереченням.[2]
- Чесним сигналом фізичного стану тварини. Стотинг може бути способом стримування переслідування, попереджаючи хижака про непридатність тварини як здобичі: жертва отримує користь, оскільки її не переслідують, бо вона справді перебуває у дуже доброму стані; хижак отримує користь, оскільки не витрачає час на переслідування тварини, яку навряд чи зможе спіймати. Це пояснення в межах теорії сигналів уникає пов'язаного з груповим добором пояснення гіпотез «сигналу тривоги» та «соціально згуртованої» втечі.[2][1]
- Прикладом принципу гандикапу Амоца Захаві, за яким стотинг сигналізує хижакам, що тварина настільки фізично сильна, що може втекти, навіть якщо навмисно сповільнює себе певною очевидно непотрібною поведінкою, тобто стотингом.[12]
- Сигналом виявлення хижака, за допомогою якого тварина повідомляє хижакові, що його помітили й тому він більше не має переваги раптовості. Багато таких сигналів існує в різних групах тварин. Знову ж таки, це був би чесний сигнал стримування переслідування, що приносить користь жертві, оскільки її не переслідують — видно, що вона знає про хижака й готова негайно втекти, — і приносить користь хижакові, оскільки він не витрачає час на підкрадання до жертви, коли його вже помітили. Доказом на користь цієї гіпотези є те, що гепарди частіше припиняють полювання, коли їхня жертва-газель стотить, а коли вони все ж переслідують газель, яка стотить, то значно рідше її вбивають.[3] Однак газелі рідше стотять перед гепардами, які підкрадаються і тому, ймовірно, відмовляться від полювання після того, як їх виявлять, ніж перед африканськими дикими собаками, які переслідують здобич наполегливо й не покладаються на раптовість.[2]
- Демонстрацією фізичної форми для потенційних партнерів у процесі статевого добору, а не антихижацькою адаптацією.[13]
- Грою, особливо у молодих тварин, яка може допомагати готувати їх до дорослого життя. На користь цієї гіпотези свідчить те, що стотинг іноді спостерігають у незрілих тварин; проти неї — те, що стотинг переважно спостерігають у дорослих тварин-жертв у відповідь на появу хижаків.[2]
Англійський еволюційний біолог Джон Мейнард Сміт робить висновок, що «природним поясненням є те, що стотинг є показником стану та здатності до втечі», який використовується як сигнал, особливо для хижаків, що переслідують здобич. Він також зазначає, що «важко зрозуміти, яким чином це може бути гандикапом», хіба що, можливо, це сигнал для інших газелей того самого виду.[1] К. Д. Фіцгіббон погоджується, що найімовірніше це чесний сигнал фізичного стану.[2] Тім Каро стверджує, що доказів недостатньо, «щоб підтримати або спростувати ефект залякування від стотингу, сигналізування жертвою про свій стан здоров'я, гіпотезу соціальної згуртованості або функцію сигналу тривоги стотингу»; на його думку, стотинг повідомляє хижакові, що його виявили.[3]
Ягня стотить
Дорослий самець чорнолицьої імпали стотить у Намібії
Імпала стотить
- Апосематизм
- Дейматична поведінка
- 1 2 3 4 5 Maynard Smith, John; Harper, David (2003). Animal Signals (англ.). Oxford University Press. с. 61–63.
- 1 2 3 4 5 6 7 FitzGibbon, C. D.; Fanshawe, J. H. (1988–08). Stotting in Thomson's gazelles: an honest signal of condition. Behavioral Ecology and Sociobiology (англ.). 23 (2): 69—74. Bibcode:1988BEcoS..23...69F. doi:10.1007/bf00299889. S2CID 2809268.
{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання) - 1 2 3 4 Caro, Tim M. (1986). The functions of stotting: a review of the hypotheses. Animal Behaviour (англ.). 34 (3): 663—684. doi:10.1016/S0003-3472(86)80052-5. S2CID 53155678.
- ↑ Definition of stot. AllWords.com (англ.).
- ↑ pronk. A Dictionary of South African English (англ.). Процитовано 26 квітня 2022.
- ↑ Roosevelt, Theodore (1905). Outdoor Pastimes of an American Hunter (англ.). C. Scribner's Sons.
- 1 2 3 4 Stankowich, Theodore; Coss, Richard (2007). Effects of Risk Assessment, Predator Behavior, and Habitat on Escape Behavior in Columbian Black-Tailed Deer. Behavioral Ecology (англ.). 18 (2): 358—367. doi:10.1093/beheco/arl086.
- ↑ Schaller, George B. (1984) [1967]. The deer and the tiger: a study of wildlife in India (англ.). Chicago: University of Chicago Press. с. 158. ISBN 978-0226736570. OCLC 550640864.
- ↑ Simmons, Paula; Ekarius, Carol (2001). Storey's Guide to Raising Sheep (англ.). North Adams, Massachusetts: Storey Publishing. с. 7. ISBN 978-1-58017-262-2.
- ↑ Anon (19 червня 1986). How the cheetah lost its stotts. New Scientist (англ.). с. 34.
- ↑ Dawkins, Richard (1976). The Selfish Gene (англ.). London: Paladin. с. 11.
- ↑ Zahavi, Amotz (1997). The Handicap Principle: A Missing Piece of Darwin's Puzzle (англ.). Oxford: Oxford University Press. ISBN 0-19-510035-2.
- ↑ Herbivores of the Pilanesberg National Park I. South African Lodges (англ.). Архів оригіналу за 15 липня 2011.
